Минулого тижня здійснили з кумом сплав по Горині на надувних човнах. Кожен мав власного човна, у мене старого радянського зразка, що очевидно мав і має призначення для рибалки, у кума сучасний "Колібрі", більші весла, менша посадка, і відповідно опір, і як результат кум змушений був мене постійно чекати, а мені приходилось безперестанку гребти.
Почали з села Олександрія. З міркувань логістики Олександрія дуже вдалий пункт для початку сплаву, адже від залізниці до води дві сотні кроків. Горинь постійно різна на різних ділянках, від Олександрії до Решуцька дуже запущені береги, все заросле чагарником.Людей майже не зустріли. У Волошках та Решуцьку є гарні підходи до річки, і відповідно з"являються рибаки. Звідси є місця з дуже високими обривистими берегами. Що за берегом практично не видно. З наближенням до Ходосів та Хотина, берега опускаються видимість покращується. Планували зайти в старицю, і стати біля лісу в районі бази водного інституту, але вхід в старицю був настільки вузький, що мали сумнів, чи це вона. Гугл мап згодом показав, що це була стариця, і потім суттєво розширялась, але в той момент гугла під рукою не було, і тому пішли далі. Біля бази водного була ще одна стариця, але дуже неприваблива, і тому пішли далі.
За Ходосами почали шукати стоянку, річка набула прямого русла вздовж селе Хотин, хоча саме село ховалось за горбом, така собі природна дамба, і лише в кінці села береги опустились, хатинки підійшли впритул до води. Деякі селяни побудували дерев'яні прибудови на березі річки, що нагадувало документальний фільм про річку в джунглях на берегах яких вирує життя. Від селян взнали багато цікавого, що колись тут проходила команда на байдарках, що попереду якась дамба, що врешті-решт виявився шлюзом біля Азоту.
Від бази водного вздовж Ходосів та Хотина гребли десь дві години, намагаючись знайти, щось придатне для ночівлі, а головне для рибалки, адже затарились прикормкою на хорошу рибалку, і врешті решт, не вмерли з голоду, якби замість риби їли наживку. Пристойного берега не могли знайти. Вже десь біля Азоту річка припинила свій прямий рух і почала петляти, з"явилась надія на пристойну стоянку, яку ми врешті решт знайшли. Річка зробила свій черговий поворот, і вуаля, пісчаний берег, сплюндрований правда коровами, що тут п'ють воду. Трішки на підвищенні залишки від хутора - плодові дерева, давно запушені, але купа сушняку для гарного вогнища.
Рибалка не вдалась, бо тільки почали ловити, почався дощик, що дуже швидко переріс в більш сильний, що навіть намет розкладати під акомпанемент дощу, в аварійному порядку. Розклавши намет, затягли туди речі, що встигли набрати небесної вологи, на додачу до річкової. У мене човен протікав одному місце, нічого страшного, раз в дві години воду успішно виливав, але спальник був на четверть мокрий.
Вогнища в цей вечір не розвели, адже дощ виявився облоговим і досить сильним. Рибалка теж виявилась неможливою. Коньяк та московська ковбаса, що виготовлена в Омеляні, були єдиними розвагами в цей вечір. Дощ припинився десь опівночі. Спав, я не дуже міцно, сон переривався шумами ззовні. Адже пастух, що проходив біля нашої стоянки, і зупинився викурити цигарку, розказав байку про те, як недавно він шукав липу, бо зустрів сімейку кабанів, і чекав моменту коли закричить малий кабанчик, і кабаниха кинеться на нього. Але, каже, все обійшлось, кабаниха з малятами зникли в лісі, і він закінчив свій маршрут успішно. До речі, продовжив він, кабани приходять сюди пити воду. Після цього я чув "кабанів" цілу ніч.
На другий день, прокинулись дуже рано, скорше від холоду та незручного розташування намету. Адже ставили його під дощем і аби як, тоді задача була вберегти речі від дощу.
.
